Амазонська містерія Руслана Найди в Кам’янському Гроті

 Мистецький портал Кам’янки — романтичний Грот — унікальна архітектурна споруда невідомого автора, в день Українського воїнства та Українського козацтва відкрив для кам’янчан і гостей міста неоекспресіоністсько-етнічну виставку відомого українського скульптора Руслана Найди. «Войовниці Великого степу. Козачки-амазонки» — так назвав свою виставку митець.

— Український степ сакральний, — розмірковує Руслан Найда, — тому й скульптура степу несе в собі сакральний зміст — зберігає присутність богів, служить вмістилищем душ — померлих предків і ненароджених.
Ритуали, ініціації, обряди, молитви, уславлення, що проводилися нав­коло степових наївних скульптур, об’єднували людей і богів, зміцнювали родову пам’ять та утверджували вічність мистецтва. І тому так природно вписалися невеличкі скульптури Руслана Найди в Кам’янський Грот.
Присутність закодованих знаків, сакральний зміст скульптур степових амазонок, як потужний витік в історичну минувшину, неймовірність божественної акустики, мовчазні сльози заплаканих свічок і чудернацькі чорні тіні на білому тлі стін Гроту — все це нівелює реальність і залишає лише відчуття. Бо саме воно об’єднують митця і глядача, через нього художник відкриває найпотаємніші почуття та роздуми, особисте світосприйняття і своє людське єство.
Внутрішній стрижень скульптора Руслана Найди, від крові й плоті такого справжнього, нашого, запорозького, загартованого життям козака, що про­йшов і Крим, і Рим, і Америку, відчутний у його роботах. Русланів дух і вдень, і вночі горить, кипить, бореться і врешті-решт виливається в металевих образах, що в момент найвищого напруження навічно залишаються в художніх формах. Скульп­турна композиція для митця — це шлях, пошук, вихід вільного бунтівного духу, бо він — то земне кредо скульптора.
Як особистість Руслан Найда сформувався у 1990-их роках в Україні, коли в повітрі витали нові революційні настрої.
— Людина не повинна залишатись байдужою до самої себе, до нації, до країни. Вона має весь час бунтувати: по відношенню до себе й до інших. Я хочу, щоб люди відчували дух бунтівника й у моїй скульптурі, й у графіці, а зараз ще й у «Козацькому романі», який ми написали спільно з Лесею Гончар, онукою Олеся Гончара, — розповідає митець. — У скульптурі мене найбільше цікавить ідея, рух, боротьба об’єму з простором. Пригадую, ще в шкільні роки батьки попросили мене зрізати стару шовковицю. Коли ж дерево зрізали, у мене з’явилося відчуття порожнього простору. Його образ укарбувався у підсвідомість… А в просторі з’явилася ніби діра з контурами старої шовковиці. З дерева я вирізьбив щось схоже на стародавнього ідола і вкопав його в землю… Це була моя перша особиста боротьба з простором і перша скульптура, — продовжує відкриватися автор.
Шлях до скульптури відомого українського мистця Руслана Найди проліг через медичний університет, де він мав нагоду вивчати м’язову систему та кістки людини. Точнісінько так, як це свого часу робили відомі майстри минулих епох Леонардо да Вінчі та Мікеланджело Буонарроті.
Навчаючись в Українській академії мистецтв у 1988-1993 рр., Найда успішно демонстрував свою творчість на виставках Спілки художників України, в Польщі, Франції, Швеції, Норвегії.
А потім у його житті постала Америка — щоб усвідомити своє місце серед інших мистців. Експонуючи виставку скульптур сучасних мистців незалежної України на землі індіанців, тамтешній уряд дозволив українському подружжю пожити за океаном (в еміграційній політиці країни є виняток для митців з надзвичайними здібностями).
— У Балтиморі у нас був досить успішний бізнес. Ми скуповували історичні будинки на березі річки. Потім я їх реставрував у тому архітектурному стилі, в якому вони були створені, продавав у супроводі невеличкої брошури, в якій подавав історичну довідку про будинок (підтвердження можна було просто знайти у місцевому архіві). Конкурентів у нас не було, а ідея американцям дуже сподобалась. Та потім народився перший син, Нестор, і ми з дружиною відчули, що нам у сім’ї (при всій повазі до народу) американця не потрібно. Нам потрібен справж­ній козак. Тому повернулись додому. А другий син Дем’ян народився вже в Україні, — пригадує скульптор.
За океаном він провів 12 років. Упродовж цього часу відбулося понад 15 персональних та групових виставок у галереях Нью-Йорка, штатах Огайо, Айова, Мічіган та в Онтаріо (Канада). Руслан — автор скульптури «Воїн», яку придбала меценатка Ольга Гішгорн і яка стала частиною постійної колекції галереї Коркоран у Вашингтоні, та скульптури «Кобзар» для посольства України в США.
Саме там, в Америці, заокеанська вимоглива і прискіплива критика визнала українського скульптора Руслана Найду як новатора в розвитку однієї з найбільш складних і багатогранних течій авангардного мистецтва ХХ століття — експресіонізму, і назвали його художній стиль — етнічний неоекспресіонізм.
Яскравий і динамічний за своєю сутністю Найдівський неоекспресіонізм демонструє гостроту суб’єктивних переживань і відчуттів митця, оголеність художніх почуттів автора. Різкі й суворі, незграбні й ламані лінії, раптові переходи загостреного в плавне в роботах Руслана — все це суперечить правильним природнім формам. Форма в скульптурах майже зломлена анатомічно, максимально викручена і, як пружина, що стиснута й ось-ось вибухне в зворотному напрямку. І тоді фізично відчуваєш, що сталеві художні образи скульптора ніби застигли в момент найбільшої напруги: в передчутті фатального вчинку, чи перед стрибком, чи перед бурею…
Творчість взагалі автор мислить як похідну від природи:
— Скульптурою я підкреслюю своє рабське становище перед природою та жінкою. Я дуже у захваті, без тями від амазонок, козачок. Мені пощастило бути одруженим із козачкою. І взагалі, це в нашій історії нерозкрита ніша. Що таке козачка? Мабуть, мало хто знає, що козачка у нас на Україні могла сама свататись до хлопця, й не приведи Господи їй відмовити. Коли козака вели за якусь провину до страти, козачка могла підійти й сказати: «Я хочу за нього заміж вийти». Його милували й не страчували з тим, щоб він заводив козацьку сім’ю.
А яких амазонок створив своїми руками Руслан Найда, можна зараз побачити в Кам’янському Гроті. Це феєрія динамічно рухливих об’ємних жіночих образів — войовничих, граційних, напружених, пристрасних, відважних, незламних, жертовних… Жертовних заради рідної землі, родини, дітей. Велич, глибина та безмежність любові далеких жінок-войовниць у скульптурах «Перемога над поразкою», «ЦАР-мати», «Амазонка після бою», «Степові богині» зачаровують силою духу, що пробивається через сталь. І саме через це скульптурний матеріал, одухотворений самою матінкою-природою, додатково заряджається енергією творчого Найденового духу і бойовим духом степових берегинь. Войовничі образи амазонок переплітаються з їх скульптурно-ліричними варіаціями. Ніжність дотиків материнських рук відчувається в скульптурі «Козацька мати», ласку і тепло жіночої душі в пластиці «Приручення коня», втому й осмислення пережитого в образі «Після бою».
Галерею амазонок доповнює низка персонажів, що щільно пов’язані з героїчним життям степових войовниць. Це коні. В одній композиції вигинистий скакун завмирає, застигає, наче стиснута пружина. В іншій — його голова тягнеться вперед, десь у вись, так само як і стріла вершниці, й у пасмах гриви коня ховається легкий весняний вітерець. А в роботах «Щастя» та «Весняний степ», що представлені у Гроті, скакуни перевершують найспритніших циркових акробатів. Один від щастя сягає вище себе і зависає десь у нескінченому просторі степу (може від кохання!), а інший бешкетує, зробивши стойку на самісінькому хвості — весна й у душі, й у рухах, і в настрої.
А освячує всю Найденівську сакральну амазонську містерію, що на якийсь час зупинилася в Кам’янському Гроті, композиція «Сакральна пара»: бог Радух і богиня Літа. Природне поєднання чоловічого й жіночого начал є тим божественним інструментом, яким космос творить світи, гармонію, матерію і дух. І Найденівський дух, як мікроскопічна часточка того вселенсько-нескінченного духу, що сконцентрований у кожній творчій роботі митця, пробуджує нас неспокоєм, сердечною тривогою, внутрішнім відчуттям присутності духовного начала в самому собі й гострою потребою діяти, рухатися вперед.
Руслан Найда народився в 1969 році в родині військовослужбовця. Перших два роки прожив у Семипалатинську на полігонах ядерних випробувань у степах Казахстану, потім родина переїхала в степи Одещини.
1986-1987 — працював на кафедрі анатомії медичного університету, Київ.
1987-1993 — Українська академія мистецтв, кафедра скульптури (MFA). Під час навчання брав участь у кінних та піших краєзнавчих та етнографічних походах, відродженні українського козацтва, долучався до кобзарського цеху Миколи Будника.
 Алла Єфремцева,
науковий співробітник Кам’янського державного
історико-культурного заповідника
Графік роботи музеїв
понеділок - неділя
з 09.00 - 17.00 год.
п'ятниця з 09.00 - 16.00 год.
без перерви та вихідних

Календарні свята та події. Спілкуємося українською

Погода
  • 8.jpg
  • 377.JPG
  • 9.JPG
  • 6.jpg
  • 1.jpg
  • 4.JPG
  • 7.jpg
  • 2.jpg
  • 3.JPG

Новини заповідника

Пред След

Проведена творча зустріч з поетесою Кате…

26-05-2022

Проведена творча зустріч з поетесою Катериною Вербівською

Кам'янський заповідник продовжує організовувати онлайн-знайомство з письменниками Черкаського краю. Цього разу, героїнею заходу стала поетеса з Черкас, мисткиня, Катерина Вербівська....

Творча зустріч з мисткинею Ольгою Бердни…

20-05-2022

Творча зустріч з мисткинею Ольгою Бердник-Отнякіною

В день української вишиванки представники Кам'янського заповідника організували чергову зустріч із цікавою творчою особистістю. Героїнею цього дійства стала наша землячка-кам'янчанка,...