З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА

Становлення сучасних збройних сил має свою передісторію, свої традиції, які передаються з покоління в покоління. З давніх-давен через свої багатства і незахищеність, Україна більше ніж будь-яка країна Європи, зазнавала спустошливих нападів і завоювань.
На початковому етапі східнослов'янської цивілізації воєнна організація була родоплемінною. Саме рід дбав про зброю та воєнне спорядження, забезпечував охорону осель і городищ від ворогів. Керував воями в бою воєвода або князь. Давньослов'янське військо мало примітивну організацію, просту зброю, слабку дисципліну, а тому часто програвало бої готам (4 ст.). Разом з тим слов'янські вої дивували світ своєю сміливістю, силою, кмітливістю. Значний вплив на становлення і розвиток слов'янського війська мали нормани (варяги). Згідно з "Повістю минулих літ" норманська династія розпочинається з князя Рюрика, який об'єднав Київ і Новгород. Варяги складали незначну частину слов'янського війська і служили в ньому до середини 11 століття. За цей час вони впровадили в українське військо досконалішу зброю та облаштунок (панцирі, металеві лаштунки на тіло, шолом на голову, довгий щит, меч, спис) і військове мистецтво (висока дисципліна, упорядкування війська, взаємовиручка в бою).
Військо періоду Київської Русі
У часи Київської держави (X-XIII століття) військо складалося з дружини князя та народного ополчення. Дружина будувалась за зразком варягів, але до неї входили вищі верства громадянства та бояри, які усвідомлювали потребу в захисті своєї батьківщини. Князі утримували дружинників, платили грішми, дозволяли привласнювати частину завойованого майна, давали землі. Дружини князя складалися з полків (по 100-200 чоловік), їх називали за іменем князя і, рідше, - земель. Полк міг підрозділятися на менші частини. Народне ополчення (або вої) спочатку не мало постійної військової організації, а збиралося лише для самооборони, коли нападав ворог. Пізніше князі Олег Віщий та Ігор Старий почали брати воїв у походи. До них залучали міський люд, селян-хліборобів. Народне ополчення організовувалось і поділялося за територіальною ознакою на тисячі, їх називали за назвами міст.
Княжа дружина поділялася на старшу і молодшу.
Старша дружина складалася з представників феодальної аристократії і була найближчим оточенням князя, брала участь в обговоренні державних та господарських справ (Боярська рада), очолювала молодшу дружину та Воїв.
Молодша дружина або гридь була ядром збройних сил і складалася з професійних воїнів, охороняла князя, княжий двір і майно, виконувала окремі адміністративно-судові доручення князя. Молодша дружина становила постійне населення сторожових градів-фортець, збудованих на кордонах Русі чи окремих князівств. Тут вона несла військову службу, а у вільний від військових обов'язків час обробляла землю та виконувала різні господарські роботи для своїх потреб.
За службу дружина одержувала від князя землі з правом експлуатації населення, що проживало на них, збирати данину та організовувати власне господарство, у якому застосовувалася праця залежних селян. Частина молодшої дружини, що проживала при князеві, була на його утриманні. Залишками господарських дворів старшої дружини та градів-фортець є давньоруські городища.
Зброя княжої доби була двох видів: охоронна й зачіпна. До першої належали панцир, кольчуга, шолом, щит, що служили для захисту тіла в бою. Зачіпна зброя це - спис, шабля, сокира, лук зі стрілами.
За княжої доби були два основні роди війська: оружники і стрільці. Оружники мали на озброєнні панцир, шолом, щит, меч, спис, сокиру. Стрільці були тільки озброєні луком із стрілами. До кінця XI століття українське військо було пішим. Кіннота, яку вперше використав Олег та Ігор в X столітті у походах на Візантію і греків, за своїм озброєнням поділялася на важку (воїни в панцирах, шоломах, зі списами і щитами) та легку (стрільці злуками).
У княжу добу починає розвиватися й український військовий флот. Воєнні човни називалися лодіями. Були річкові і морські лодії, вони мали різні розміри і вміщували від 40 до 100 воїв. Збиралося військо за наказом князя. Спеціальні військові тренування, маневри у війську не проводилися. Дорослі вдосконалювали свою майстерність в бою. Хлопці мали знати всі види зброї, вміти боротися, кидати спис, стріляти з лука, володіти мечем, шаблею, їздити верхи на коні. Після такої підготовки підлітків брали у бойові походи.
Військо Галицько-Волинського князівства було організоване за зразком традиційного руського, але відзначалося деякою місцевою специфікою. Через постійну бороньбы князів з боярами, вони часто не могли розраховувати на боярську військову допомогу. У зв'язку з цим, галицько-волинські монархи неодноразово користувалися послугами найманців (угрів, половців), але вони були ненадійними союзниками та часто грабували княжі землі.Це змусило Данила Романовича провести реформу, в ході якої він створив незалежне від боярської дружини княже військо, набране з «простих людей» і безземельного боярства, яке поділялося на важкоозброєних «оружників» та легкоозброєних «стрільців». Оружники, у кольчугах і шоломах, з списами, мечами і щитами входили у бій на конях або пішо. Стрільці були озброєні луками й захищали оружників з флангів та починали бій, вражаючи ворога стрілами. Уніфікованого озброєння це військо не мало, але користувалося арсеналом західноєвропейського зразка
Українське козацьке військо XV–XVIII століть
Перші письмові згадки про українських козаків містять джерела кінця XV — початку XVI століття. Спочатку козаки не мали ніякої військової організації, а збиралися у ватаги по кілька десятків чоловік. Зброя їх була простою: луки, списи, сокири, шаблі, примітивні рушниці, їхньою тактикою була локальна війна, а метою - здобич. Лише у першій половині XVI ст. козаки освоїли простори нижче дніпрових порогів - так званий Низ і почали будувати козацькі укріплення - січі (від слова «сікти»). На рубежі 40-50-х років XVI століття козаки заснували могутню фортецю на Дніпровському острові Тамаківка (поблизу сучасного м. Марганця Дніпропетровської обл.). Вважають, що це й була перша в історії України козацька твердиня -Запорізька Січ.
Уряд Речі Посполитої намагався поширити свою владу на Запорозьку Січ і приборкати непокірне козацтво. У 1572 році король Сигізмунд II Август видав універсал про прийняття на державну військову службу 300 козаків, яких записували в спеціальний список - реєстр. Реєстрове козацьке військо отримувало одяг, зброю, платню, вправлялось у військовій майстерності. За реєстровими козаками залишалися права на свободу та волю.1590 року загальний сейм Речі Посполитої ухвалив збільшити реєстр до 1000 козаків.
Реєстрові козаки одержали додаткові привілеї: звільнення від податків, право землеволодіння, самоуправління з назначеною старшиною; вони мали свій прапор, литаври й інші атрибути влади, були зобов'язані відбувати службу на Наддніпрянщині й посилати за наказом польського уряду загони на Дніпрові пороги. Серед реєстрових козаків виділяються також панцирні козаки, що займали нішу середньої кавалерії - легше крилатих гусар, але важче звичайних реєстрових козачих військ.
Після 1654 року назва «реєстрові козаки» поступово вийшла з ужитку і замінилася термінами «городові козаки», з 1735 року - «виборні козаки».
На зразок реєстрового козацтва почала перетворюватися решта козацького війська.
Козацьке військо мало демократичний устрій. Усі політичні й організаційні питання вирішувалися на раді. Залежно від її учасників рада поділялась на повну, військову, генеральну, старшинську, чорну. Командування військом здійснювали військова старшина різних ступенів. На чолі війська стояв гетьман. Він був головою козацької держави, мав повну адміністративну владу, брав активну участь у законодавчій діяльності, судовій справі. Приймаючи рішення з основних питань, гетьман враховував думку генеральної та старшинської рад.
До генеральної старшини входили: обозний, судді, писар, осавули, хорунжий і бунчужний. Адміністративна і військова влада у полку належала полковникові. Кожний полк (500-1000 чол.) поділявся на сотні (100-200 чол.) і курені (10-20 чол.). До сотенного уряду входили: сотник, сотенний осавул, хорунжий і писар. У курені командував курінний отаман або десятник (міський, сільський). Усім військом керував кошовий отаман з суддями, осавулами, писарями. Козаки офіційно титулували один одного «товаришем», а гурт козаків «товариством».
У перший половині XVIII ст. запорізьке козацтво піднеслося до рівня найкращих європейських армій. Особливо відзначалися військовою майстерністю піхота, яка була головним видом козацького війська й вважалося найдосконалішою в Європі. Козацька піхота героїчно билася з ворогом, використовуючи особливу тактику: шикувались в три шеренги (перша стріляла, друга подавала рушниці, а третя їх заряджала). Піхота козаків вміла гарно штурмувати ворожі фортеці, а також сміливо воювала на морі. Козацькі човни мали довжину 20 м, ширину 3-4 м, глибину 2,5 м. На одному човні було 20-30 веслярів, 50-70 воїнів, 4-5 легких гармати. Швидкість - 15 км/год. Є відомості про те, що і підводний човен запорожці стали використовувати в бойових діях набагато раніше, ніж у західній Європі.
Кіннота козацького війська в 1-й половині XVII ст. було менш чисельною, ніж піхота, і відзначалася високою військовою майстерністю. Вона вела наступ так званою лавою: шикувалася півколом, атакуючи таким чином противника з флангів.
На високому рівні у запорожців була розвідувальна та сторожова служби. Створювалася ціла система вимог із відповідною сигналізацією - прообраз світлового телеграфу. Сигнали про небезпеку від самого кордону послідовно передавався до козацького війська. Козаки вміло вели розвідку, навіть у стані ворога. Чисельність козацького війська значно змінювалася протягом століть. На озброєнні у козаків були шаблі, короткі списи, а також вогнепальна зброя: мушкети, пістолі, самопали, також були бойові молотки, якірці, рогульки, що застосовувалися у боротьбі проти ворожої кінноти. Порох, кулі, зброю запорожці виготовляли самі або ж діставали в бою. Крім того, кожний козак повинен був мати сокиру, косу, лопату, шнури та інші матеріали для будівництва укріплень і перешкод.
Козаки першими використали метод окопування в землі.
Чисельність козацького війська значно змінювалася протягом століть. Наприкінці XVI ст. козацьке військо налічувало 10-12 тисяч чоловік. У 1621 р. у війську було понад 40 тисяч козаків. У Богдана Хмельницького (1595-1657) в різні часи військо мало від 100 до 300 тисяч козаків.
У козацькому війську була тверда військова дисципліна. Найбільше козак боявся осуду своїх товаришів. Суворо каралися такі злочини, як убивство, бійки між козаками, крадіжка приватного та громадського майна, невиконання обов'язків, засуджувались аморальні вчинки: неповернення позичених грошей і речей, дезертирство. За пияцтво під час походу козаків карали на смерть. Зрада козацтва, батьківщини вважалася найтяжчим злочином.
Козаки суворо дотримувалися розпорядку дня. За сигналом (церковним дзвоном) вони вставали до сходу сонця, молилися і йшли, незважаючи на пору року, на річку купатися. Потім снідали в куренях. Після сніданку - спільна молитва у церкві, прання білизни, лагодження одягу, зброї, човнів, укріплень, інші роботи. Щодня проводилася бойова підготовка: змагання на конях, стрільба з вогнепальної зброї, долання ровів і загорож, бій на шаблях "до першої крові" та ін. За сигналом (постріл фортечної гармати) козаки йшли обідати.
Після обіду співали пісні та думи, слухали розповіді старших, гру кобзарів. Частина козаків готувалася до служби у наряді (охорона фортеці, шляхів, переправ). Військовий осавул разом із курінним отаманом проводив огляд підрозділів, що заступали на чергування, відправляв на виконання бойового завдання. Надвечір дзвони скликали козаків на молитву. Після вечері хто грав на скрипці, сопілці, бандурі, хто співав пісень, хто брав участь у козацьких танцях. Згодом уся Січ, крім вартових, поринала у сон.
За часів козацької держави XVI-XVII ст. в Україні не було власних нагородних знаків. Натомість роль нагород виконували речі бойового призначення - холодна та вогнепальна зброя, обладунки, одяг, кінська збруя, які видавали козакам за виявлену особисту хоробрість, спритність, відвагу.
Стати козаком у ті часи мріяв кожний юнак. Батьки самі хотіли віддати своїх дітей у навчання до козаків. Крім бідних хлопців, ішли до козаків, щоб "вишколитись у порядку і чуйності лицарській", і сини з багатих родин України, Росії, Польщі.
Спочатку поповнення козацького війська відбувалося стихійно, неорганізоване. Буваючи в походах, козаки прагнули залучити до війська молодь. Крім того, щовесни у Січ зараховували тих, хто прийшов сам, щоб стати козаком. Кошовий отаман влаштовував відбір і випробування добровольців. Приймали навіть десятилітніх хлопчиків, але до війська, до товариства записували тільки тих, кому сповнилося 20 років. Молодші ж мали пройти серйозні випробування - показати своє вміння володіти зброєю, орієнтуватися на місцевості, виявляти дотепність.
Однак для прийому не було спеціальних приписів, чітких нормативів. Кожний досвідчений козак навчав до десяти новобранців - джур. Після тривалого навчання та першого бою юнаки ставали справжніми козаками.
На початку XVII ст. "для підлітків і юнаків при церквах почали створюватися січові та козацькі школи. Вони стали осередками військового, фізичного вдосконалення, сприяли духовному і культурному розвитку. Чіткого терміну навчання у цих школах не було встановлено; воно тривало від 10 до 18 років. Дітей навчали веслувати і кермувати човном, плавати на воді і під водою, їздити верхи, орудувати шаблею, стріляти з вогнепальної зброї, долати перешкоди. Молодь на свята брала активну участь у різних змаганнях на силу, спритність, точність, витривалість, швидкість.
У XVIII ст. настав період занепаду козацької держави. Україна потрапила у залежність від Росії. Після того як цариця Катерина II у 1764 р. скасувала гетьманство, козацьке військо ще проіснувало двадцять років. На початку літа 1775 р. була ліквідована Запорізька Січ. У 1783 р. козацькі полки, що залишились, були приєднані до регулярного війська Росії, а частина козаків переселилася на Кубань та організувала Задунайську Січ.
Українське військо кінця ХІХ початку ХХ століття
Після революцій в РосіїУкраїна стала ареною протистояння, що принесло значні людські втрати та руйнування інфраструктури. Це значною мірою вплинуло на створення незалежної української держави та її збройних сил - армії Української Народної Республіки.
Збройні сили України протягом 1917-1922 рр. мали складний розвиток. Так, 16 січня 1918р. Центральна Рада ухвалила Закон про утворення народної армії на міліційній основі для оборони держави, але 29 квітня відбувся державний переворот, який проголосив Гетьманщину. За часів Скоропадського було сформовано дивізію сердюків і дивізію сірожупанників, а загальне число армії становило більше 60 тис. чол. Відбулася українізація Чорноморського флоту. Перший корабель - міноносець "Завидний" підняв український прапор у липні 1917 р, а через 4 місяці його підняла половина кораблів флоту.

 

2 лютого (20 січня) 1918 декретом Народного секретаріату була створена Українська Червона армія, яка проіснувала з березня 1918 до січня 1919.Усі військові формування, які залишилися на Україні та в Криму після громадянської війни поділилися на два округи: Київський і Харківський. У 1922р. вони були об'єднані в Український військовий округ. 1924–25 проведено військову реформу,яка передбачала підвищення технічної оснащеності Збройних Сил.
У 1929 р. патріотичні групи Західної України об'єдналися в організацію Українських Націоналістів з метою відновлення незалежності України.
Друга світова війна
Під час німецько-радянської війни Україна направила до лав Червоної Армії і Військово-морського флоту близько 2,5 мільйона своїх співгромадян. У військах чотирьох Українських фронтів у стройових, переважно піхотних частинах і з'єднаннях, українці становили 60-80% і брали найактивнішу участь у визволенні своєї батьківщини від нацистських загарбників.
У 1940 році за дорученнямуряду УНР у вигнанні Тарас Бульба-Боровець сформував на Поліссі збройну формацію, яка мала розпочати боротьбу за незалежність України. Це військо дістало назву Поліська Січ та нараховувало до
10 000 бійців. Саме на основі цієї організації сформувалося озброєне крило Організації українських націоналістів - Українська Повстанська Армія (УПА). Датою створення цього війська прийнято вважати 14 жовтня 1942 року, проте сам процес його формування був досить складним та фактично тривав до 1943–1944 рр. Очолив УПА генерал-хорунжий Роман Шухевич. Після його смерті 5 березня 1950 року (загинув в бою з радянськими каральними частинами) командування повстанцями взяв на себе Василь Кук. Останній бій УПА відбувся 14 квітня 1960 року на Тернопільщині.
У лютому 1946 офіційно перейменували Робітничо-селянську Червону армію на Радянську армію.
В радянський період військові частини, дислоковані на теристорії УРСР, брали участь у військових операціях на території Угорщини та Чехословаччини.
Понад 160 тисяч українців воювали в складі обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані. Окрім цього, багато військових боролися з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.
Відразу ж після подій19-20 серпня 1991 року у Москві керівництво СРСР втратило контроль над союзними республіками.
Війська, що дислокувалися на територіях знов створених незалежних країн, бралися під їхню юрисдикцію, на їх основі кожна країна створювала власні ЗС.
Українська армія в роки незалежності
Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України, вона успадкувала від СРСР одне з найпотужніших угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та відносно сучасними зразками озброєння та військової техніки.
24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українських теренах військових формувань Збройних сил колишнього СРСР, та про створення одного з ключових відомств - Міністерства оборони України. Отже, під юрисдикцію України перейшли: 14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські дивізії та 8 артилерійських бригад (9 293 танки і 11 346 бойових машин), бригада спецпризначення, 9 бригад ППО, 7 полків бойових гелікоптерів, три повітряні армії (близько 1 500 бойових літаків) і окрема армія ППО. Стратегічні ядерні сили, дислоковані на території України, мали 1 272міжконтинентальних балістичних ракет, а також близько 2 500 одиниць тактичної ядерної зброї. На час проголошення Україною незалежності чисельність військ в Україні нараховувала близько 980 тисяч осіб.
У стислі терміни Верховною Радою України був прийнятий пакет законодавчих актів стосовно воєнної сфери: Концепція оборони і будівництва Збройних Сил України, постанова № 1658-XII від 11 жовтня 1991 року «Про Раду оборони України», Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», Воєнна доктрина України тощо. 19 жовтня 1991р. Верховна Рада постановила вважати 6 грудня святом - Днем Збройних Сил України.
Збро́йні си́ли Украї́ни cтруктурно поділено на 3 види та 2 окремі роди військових сил: Сухопутні військах, ВМС, Повітряні сили, Десантно-штурмові війська, Сили Спеціальних операцій.
Збройні сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч її, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України, а також беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
 
Тамара Боровко
науковий співробітник
історичного музею Кам’янського ДІКЗ
Графік роботи музеїв
понеділок - неділя
з 09.00 - 17.00 год.
п'ятниця з 09.00 - 16.00 год.
без перерви та вихідних

Календарні свята та події. Спілкуємося українською

Погода
  • 377.JPG
  • 4.JPG
  • 7.jpg
  • 1.jpg
  • 6.jpg
  • 2.jpg
  • 9.JPG
  • 3.JPG
  • 8.jpg

Новини заповідника

Пред След

Проведена творча зустріч з поетесою Кате…

26-05-2022

Проведена творча зустріч з поетесою Катериною Вербівською

Кам'янський заповідник продовжує організовувати онлайн-знайомство з письменниками Черкаського краю. Цього разу, героїнею заходу стала поетеса з Черкас, мисткиня, Катерина Вербівська....

Творча зустріч з мисткинею Ольгою Бердни…

20-05-2022

Творча зустріч з мисткинею Ольгою Бердник-Отнякіною

В день української вишиванки представники Кам'янського заповідника організували чергову зустріч із цікавою творчою особистістю. Героїнею цього дійства стала наша землячка-кам'янчанка,...